Вільний степ, широке поле. Вас вітає Гуляйполе!!!
Степи між протоками рік Базавлук і Саксагань були заселені ще на початку 17 ст. Безкрайні дикі степи простягалися аж до Чорного та Азовського морів. На місці Гуляйполя тоді був заснований козацький зимівник Василівка – Кошова. Багато разів поселення зазнавало руйнувань під час татарських набігів, але відновлювалося знову. З того часу залишилися назви балок – Кошова, Бердюгова, Білогаєва.
Через територію поселення на південь тече річка Базавлук. Щодо тлумачення назви річки, існує декілька варіантів. Дехто з дослідників вважає, що назва пішла від тюрського слова «базук, бузук», що означає «зіпсована вода». Інші ж вважають ймовірнішим тлумачення з татарського «базау», що означає «теля, телячий».
Саксаганська воєводська канцелярія за розпорядженням Новоросійської губернської канцелярії в 1770 – 1780 роках вживала всіх заходів до заселення степів між Базавлуком та Саксаганню. 1781 року місцевість Гуляйполя зі значним простором землі придбав надвірний радник Федір Михайлович Корбе, який обіймав посаду директора економії Катеринославського намісництва і заснував слободу Михайлівку – Гуляйполе. На той на цій території нарахувалося 405 чоловіків та 390 жінок. Але ще довго, аж до середини 20 ст. місцеві жителі називали село – Корбине.
За правління Ф. М. Корбе в Гуляйполі в серпні 1791 року було розпочато будівництво Свято – Миколаївської церкви. А вже 25 квітня 1794 року Катеринославським протоіерейем Іоаном Станіславським її було освячено. Але в 1934 році церкву було повністю зруйновано. Відновлено церков лише 1999 році.
Жителі слободи не корилися царській адміністрації, адже основні поселенці - то були нащадки козаків, гайдамаки, «комишники» та збіглі від поміщиків селяни. 1817 року вони виступили проти непосильного кріпосного гніту. Вони відмовилися від виконання будь – яких повинностей. Виступ набув такого розмаху, що уряд послав сюди солдатів, прибув до Гуляйполя катеринославський віце – губернатор. Селянський бунт було жорстоко придушено.
У другій половині 19 ст. Гуляйполем володіли поміщики Лаппо – Данілевські. Достеменно невідомо, коли вони продали землі у Гуляйполі купцеві Давидові Васильовичу Пчолкіну. Але то були часи, коли на зміну старим дворянам приходили нові буржуа, які вміли і хотіли господарювати по – новому. Новий власник створив чималу економію – високопродуктивне товарне господарство, яке давало десятки тисяч прибутків. В господарстві вирощували орловських рисаків, овець мереносів, свиней – йоркширів, працював горілчаний і пивний завод. Всі господарчі приміщення і маєток побудовані з цегли виготовленої на місцевому підприємстві Пчілки.
